Вишиті рушники здавна поширені в Україні, як важливий елемент свят, побуту, окраси житла та невід’ємний атрибут весільних обрядів. Минає час, все змінюється, та в пам’яті багатьох людей весілля залишається найщасливішою подією життя. Саме рушники додають особливого колориту сучасному святу одруження. Скільки ж потрібно рушників на весілля? Відповідь на це питання зберігає наша багата обрядова історія.

У давні часи кожна українська дівчина задовго готувалася до весілля, вишиваючи рушники — цьому матері навчали своїх доньок ще змалку. Окрім головного рушника для молодят дівчина готувала і інші, для різноманітних весільних обрядів. Кожен з рушників мав своє призначення: благословенний рушник, який стелять молодим під ноги, весільний рушник під коровай, весільні рушники на ікони та інші. Переважав на вишивках червоний колір, як символ палкого кохання.

Кожен з обрядових рушників має чоловічу (праву) та жіночу (ліву) сторону. Вишивати завжди починають з чоловічого боку. В церкві молодята повинні були стояти кожен на своїй стороні рушника, аби в подальшому сімейному житті не помінятись ролями. Щоб не переплутати, дівчина робила на чоловічому боці обрядового рушника помітки.

Раніше на рушниках ніколи не зображували побажань та привітань молодятам на зразок «На щастя, на долю». Вся найголовніша інформація вже містилась у символах та орнаменті, які вишивала майбутня наречена.

Посильний рушник

На знак згоди дівчини та її батьків на шлюб, родині нареченого відправляли у подарунок вишитий власноруч посильний рушник. Батько молодої передавав його нареченому на знак того, що наречена готова до весілля та можна їхати за коханою і розпочинати весілля. Для вишивання використовували нитки білого кольору, в деяких регіонах — червоні, але ніколи чорні.

Благословенний (батьківський) рушник

Рушник на весілля під ноги, на який колінами ставали молоді, коли батьки давали благословення на їх шлюб. Він мав відповідати зросту людини, для якої вишивався. Цей обрядовий рушник особливо цінували, оберігали та за жодних обставин не показували стороннім людям. Весільний рушник під ноги мав особливу священну символіку — на ньому зображали Дерево Роду з унікальним енергетичним кодом, а вишивальниця повинна була досконально знати свій рід до сьомого коліна.

Верхній край благословенного рушника не оторочували, залишаючи необробленим, що означало продовження роду. Використовували його лише під час обряду батьківського благословення. Вважався сакральним і найголовнішим серед весільних рушників.

Союзний весільний рушник

Дещо менший та вужчий від рушника весільного під ноги. Ним пов’язують руки нареченої та нареченого, що символізує духовний зв’язок молодят, їх спільне майбутнє життя та кохання.

Дружні рушники

Весільні рушники, які пов’язують дружкам. Саме ці рушники є відгуком сучасного звичаю одягати свідкам нареченої та нареченого стрічки через плече.

Вінчальний рушник

Найголовніший сьогодні весільний рушник має назву «вінчальний». Як і рушник під ноги на весілля, на ньому під час вінчання в церкві стоять молоді. Прикрашали вінчальний рушник символами кохання — квітами та парою голубів з гілочками барвінку в дзьобах. Рушник, яким покривали наречену в церкві вишивали білими нитками.

Рушник під коровай на весілля

Хліб на вишитому рушникові — споконвічний символ людяності та висока ознака гостинності українців. Вишивали на ньому яскраві квіти, зазвичай троянди та маки. З хлібосольним рушником та короваєм батьки зустрічали молодих після шлюбної церемонії. Весільний рушник під коровай прикрашав святковий стіл перед нареченою та нареченим.

Весільні рушники на ікони

Рушники-божники прикрашають вінчальні ікони. Рушник не затуляє лик ікони, лише прикриває її зверху та обох сторін. До божників не має особливих вимог, тобто вишиваються вони як для вінчання, так і для куточка вдома.

Рушник на весілля — це символ майбутнього сімейного життя молодят, кохання, спільної життєвої дороги. Щоб життя подружжя було щасливим, рушники не можна зшивати з декількох частин. Тканина має бути рівною, якісною, без дефектів, а вишивка двобічною, охайною, без довгих протяжок та вузликів. Полотно чи сам рушник потрібно обов’язково придбати власноруч і в жодному разі не позичати.

Використовують весільні рушники, особливо рушник весільний під ноги, лише один раз. Якщо сімейне життя подружжя виявиться дуже щасливим, у спадок передають лише орнамент, а рушник вишивають новий.

Вишитий рушник — річ дуже індивідуальна, до якої треба ставитись з особливою повагою. Найкраще, коли наречена вишиває рушники власноруч. Головне — в доброму гуморі, зі світлими, щирими та позитивними думками.